Словник Української Мови
Буква
1. Стан психоемоційного напруження, порушення душевної рівноваги, що викликається стресовою ситуацією, тривогою або перевтомою і часто проявляється у підвищеній збудливості, нетерплячості, неспокої.
2. (у психології та медицині) Синдром, що характеризується патологічно підвищеною реакцією нервової системи на зовнішні подразники, часто супроводжується фізіологічними симптомами (тремтіння, серцебиття, пітливість).
Приклад 1:
Із цим пов’язані трагічне як головна категорія естетики новеліста, домінування в його творах вічних екзистенціальних проблем, як от: життя і смерть, гріх і покута, добро і зло тощо, — а також непомірна драматична напруга думки, тривога, знервованість і архетипний, «згущений» характер різних структурних компонентів. Усе це йшло в поєднанні з тонким естетичним чуттям і властивим, либонь, лише В. Стефаникові художнім тактом.
— Зеров Микола, “Камена”