1. Який має знаряддя, озброєний знаряддям (застаріле).
2. У складі власної назви: “Знаря́джена грама́та” — офіційний документ у Великому князівстві Литовському XIV–XVIII ст., який надавав феодалу право на володіння землею та селянами.
знаряджений
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: прикметник () |