Древослів

Словник Української Мови

знаряджений

[znɑrjɑdʒɛnɪj] Прикметник

Буква:З

Значення

  1. (Історія) –

    Який має знаряддя, озброєний знаряддям (застаріле).

  2. (Історія) –

    У складі власної назви: “Знаря́джена грама́та” — офіційний документ у Великому князівстві Литовському XIV–XVIII ст., який надавав феодалу право на володіння землею та селянами.

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. знаряджений, р. знарядженого, д. знарядженому, з. знарядженого, о. знарядженим, м. знарядженім

Більше записів