1. (лінгв.) Зміна звуків (фонем) у межах однієї морфеми залежно від фонетичного оточення або граматичної форми, що є регулярним явищем у мові та служить засобом утворення граматичних форм або споріднених слів (наприклад, [к] — [ч] у словах «рука» — «ручка», [г] — [з] у словах «нога» — «нозі»).
2. (матем.) Властивість числового ряду, коли його члени почергово мають протилежні знаки (додатні та від’ємні).