Приклад 1:
18 травня 1936 Знак дуба За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий, безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
1 Згідно з Адиним правописом, деякі літери української мови переда ються так: в — V, ж — zh, х — kh, ц — ts, ч — eh, ш — sh, щ — shch; пом’якшення всередині слова передається через літеру j, а в кінці слова через знак 129 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ Мусимо відповісти перед усім на такий запит сучас ності: чи справді приявність у нинішньому світі цього не- толерованого мною та моїми однодумцями чоловічого органу є неминучою, вирі шальною та доконечною для відтворення, продовження і оновлення? Чи, можливо, чутки про його незамінність є дещо перебільшеними?
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
163 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ голосно говорив про «правила гри без правил тутешньої полі ції», дами обмахувалися віялами, ліву частину партеру під нами було цілковито окуповано Товариством приятелів театру «Ля Феніче» на чолі з їхньою президенткою; настроєні вельми рішуче, вони щось там уже починали скандувати на знак протесту; через усю залу було похило натягнуто золотисту линву — з одного боку закріплену на нашому балконі, другий її кінець губився десь аж за драпіруваннями у глибинах сцени, я вичитала з лібрето у програмці, що вздовж цієї линви, певно, мав відбуватися «турецький політ», залою кілька разів пролетіло прізвище «Кулікофф», хтось ріденько плеснув, хтось нетерпляче свиснув, декорація являла собою все на світі: площу Сан Марко, хвилі лаґуни, Великий Канал, Золотий Палац і багато іншого; Джон Пол Ощирко сів на підлогу в проході між рядами партеру, «є!», сказав Респондент, водячи біноклем по балконах другого ярусу, дали третій дзвінок, десь праворуч від нас кашлянув Ллойд Веббер, від цього почало гаснути світло, диригентові руки патетично злетіли над ямою, завдяки чому почалась увертюра, вона складалася з безлічі інших увертюр, які лягли одна на одну нашаруваннями, так що мені вдалося розрізнити принаймні з десяток авторів, але гадаю, що насправді їх значно більше. З першими ж тактами Доктор заснув, звісивши лисіючу голову на груди і дивлячись уві сні на улюблених рибок, довкола нас метушились якісь технічні виконавці з коротко хвильовими раціями та в бронежилетах, можливо, чиясь охорона; я розпізнала одну з тем Доніцетті, але рознощиця оранжади виправила мене, шепнувши «bello Bellini»1, в такому разі це могло походити з його опери про Ромео і Джульєтту, проте її не було заявлено в програмці, а я знаю її лише уривками; диригент уже з самого початку завівся настільки, що мало не вискакував з ями, однак, добивши до кінця увер тюру, оркестрові довелося негайно залягти, позаяк на сцені сталося один за одним відразу три різнокольорові вибухи (режисерська знахідка Кулікоффа), на щастя, нікого не вбило і навіть не поранило; це дало змогу розпочати нарешті акцію: сцена була переповнена людом, мішанина одягів аж волала 1 «Чудовий Белліні» (італ.).
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
