Словник Української Мови
Буква
1. (док. змести) Зібрати, згрібаючи метлою, щіткою тощо в одне місце; вимести сміття, пил.
2. (док. змітати) Перен. швидко знищити, усунути когось або щось, зрівняти з землею (про стихійне лихо, війну тощо).
3. (док. змести) Про вітер, снігову лавину тощо: з силою зрушити, звалити, притиснути до землі.
4. (док. змести) Розм. Дуже швидко покинути, залишити якесь місце; «знятися» звідти.
Приклад 1:
Вони можуть змести будь-кого — силу більшу від них учетверо!» Муляли Жолкевського й запорожці. Ще перед Пиковом, на початку Великого посту, Жолкевський послав на Січ трьох ротмістрів і дипломата Хлопіцького, аби вони наобіцяли низовикам, що польський король відміняє указ про виловлення та повернення тих сіромах, що повтікали на Низ від панів і поробилися козаками; що король має намір збільшити реєстрове козацтво з числа запорожців і поставити їх на постачання з казни; посланці ще неодмінно мали нагадати низовикам, як два роки тому, будучи на боці поляків, Наливайко порубав їх під П’яткою… Одне слово, Жолкевський наказав ротмістрам і дипломатові-шпигуну Хлопіцькому переконати січовиків, аби на поміч вони Наливайку не йшли… І що з того вийшло?
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”