змалку

Приклад 1:
«Той, що греблі рве» Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водяній царівні нема на світі рівні! Збігав я гори, долини, яри, ізвори, — милішої коханки нема від озерянки.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Чхати йому було на її вiршi — як i на все взагалi, i завжди було чхати, його вiв власний, нi на що не вважаючий iнстинкт дару, i, знаючи темним, глевким знаттям — родовим i фамiльним, котре тягала в собi змалку проковтнутою каменюкою i котре, по правдi, й гнало її вперед, вперед, вперед! — божевiльним страхом i собi впасти в ряд, не збутись, скапцанiти, як усi в по‑передньому поколiннi, i в позапопередньому, i в поко‑лiннi перед позапопереднiм (тим узагалi привелося — бодай не згадувати!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
” Д р у г е Чого ж ти тут шугаєш? П е р ш е Кого ти тут шукаєш? “Т о й, щ о г р е б л i р в е” Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водянiй царiвнi нема на свiтi рiвнi! Збiгав я гори, долини, яри, iзвори, – милiшої коханки нема вiд озерянки. Зiб’ю всю вашу воду, таки знайду ту вроду! (Бурно мутить воду). П о т е р ч а т а Ой леле! не нуртуй! Хатинки не руйнуй! Печера в нас маленька, що збудувала ненька. Убога наша хатка, бо в нас немає татка… (Чiпляються йому за руки, благаючи). Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на днi лежить рибалка над ним сидить … “Т о й, щ о г р е б л i р в е” Нехай його покине! Нехай до мене зрине! поринають в озеро. Виплинь же, мила!
— Українка Леся, “Лісова пісня”