злив

Приклад 1:
Мо­роз дуж­чав; зорі гра­ли; захід сон­ця жеврів кров’яно-крас­ною зо­рею… Скочив Чіпка – і по­чув, що по всіх йо­го жи­лах, у кожній кісточці, як блис­ка­виці, забіга­ли ог­няні спич-ки; злив­шись у го­лові до­ку­пи, во­ни рва­ли її ог­нем… Тіло в йо­го горіло; у дум­ках сон мішав­ся з бу­вальщи­ною; сер­це боліло, за­ми­ра­ло, кипіло не­ви­мов­ним злом… Він вий­шов надвір – хоч провітри­тись.. Свіжий вітрець пах­нув йо­му в га­ря­че ли­це, зак­ру­тив у носі, аж по­ко­ти­ли­ся з очей сльози… Гля­нув­ши на західне за­ре­во, він зра­зу зап­лю­щив очі: во­но їх різа­ло боліз-но, неп­ривітно… А на другім краї не­ба, на­суп­ро­ти, чер­воніло дру­ге за­ре­во: то схо­ди­ло пов­но­ви­де ко­зацьке сон­це. Чіпка вий­шов по­се­ред дво­ру і по­чав об­див­ля­ти­ся.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”