Словник Української Мови
Буква
1. Людина, яка живе в крайній бідності, не має засобів для існування; жебрак, бідняк.
2. (у множині, злидні) Крайня бідність, злиденне життя; нужда, убозтво.
3. (переносно, розм.) Про людину, яка не має певних якостей, знань або чогось важливого (часто вживається з відтінком зневаги або жарту).
Приклад 1:
Один Злидень Злетіло слово, — назад не вернеться. Злидні (обсідають поріг) Коли б там швидше нам двері відчинили, — ми голодні!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Ми любим кров. Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, iншi сiпають його, щоб i собi покуштувати, гризуться межи собою i гарчать, як собаки. К у ц ь Ей, Злиднi, залишiть – то не людина! Злиднi спиняються, цокотять зубами i свищуть вiд голоду. З л и д н i (до Куця) Так дай нам їсти, бо й тебе з’їмо! (Кидаються до Куця, той вiдскакує), К у ц ь Ну-ну, помалу! З л и д н i Їсти! Ми голоднi!
— Українка Леся, “Лісова пісня”