Словник Української Мови
Буква
1. Який зазнав злому, розламу; розбитий, поламаний на частини.
2. Перен. Позбавлений сили, енергії, морально пригнічений; виснажений, знесилений.
3. У лінгвістиці (про слово): утворений шляхом злому (аблауту), тобто чергування голосних в корені при словозміні або словотворенні.
Приклад 1:
Підноситься зневажливо рука, І щерблене перо, неначе шпага, гнеться, І пада зломлений, в покресленій чернетці Рядок, мов щогла неструнка. Та напина вітрила плавні строф, Скрипить холодним тросом літер Вітер Вишуканих катастроф.
— Тютюнник Григорій, “Вир”