Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова зізнати(ся); добровільне повідомлення про вчинений вчинок, переважно провинний або злочинний характер.
2. Усне або письмове свідчення, заява, в якій особа визнає свою провину або повідомляє про відомі їй факти, що мають значення для розгляду справи.
3. (переносне) Відверте вираження своїх думок, почуттів, переконань; вияв внутрішнього стану.
4. (застаріле) Визнання, прийняття якоїсь істини, принципу або авторитету; сповідування.
Приклад 1:
Не знаю вже, як там з нею поводилися, до яких аргументів вдавалися і як виривали «зізнання» чи й фабрикували їх, але на основі цього було зляпано памфлет «Заокеанська пташка з оунівського піддашшя», що в ньому діставалося й мені, і дружині Івана Світличного Леоніді, й іншим. Якісь відповідні матеріали було переслано директорові мого видавництва.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
І після того, як із зізнання підсудного точно встановлено, що ablativus autoris[8] в українській мові ніким, ніде й ніколи не може бути вживаний, що для переведення розвантаження мови дієслівні речівники мусять бути старанно й невхильно обходжувані; після того, як він, вгорі названий і зазначений, виявив цілковите розуміння, чому людина ходить по вулицях у справах на адресу з наказу за основними правилами мови, його висвячено на лицаря українізації першого розряду з оплатою академічної години один карбованець вісімдесят копійок.Записуючи його адресу й видаючи йому посвідку, елегантський секретар лекторського бюро приємно сказав йому:— Сподіваюсь, товаришу, що ви за тиждень-два дістанете призначення в установу й зможете, — додав він, мило посміхаючись, — перемінити свій френч на щось відповідніше. Все лихо українців у тім, що вони кепсько одягаються.Степан сам цілком свідомий був слушності його слів.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”