1. Людина, яка схильна до необачних, ризикованих вчинків; відчайдух, шибайголова.
2. (переносне значення) Про щось дуже швидке, стрімке, що викликає захоплення або збудження (наприклад, про пригоди, події, темп життя).
зірвиголова
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
ÊÀÒÐÀÍ по степудсукровиці катран буяє що вода глибоко не журиться солодку люльку смокче а сонце пражить то білого кожуха вивертає де ж к бісу силу дівати досить удома у травостої нидіти піду байдою на Січ я ж перекотиполе а на Січі мовлять огодго зірвиголова прибув то ж на Царгород подамося 12. ϲÇÍÜÎÖÂ²Ò та що могла милуватися моїм блідодрожевим квітом давно відцвіла тепер плазую безлистий самотньою землею рию наче кріт підземні замки для терпких плодів аж на той рік а який хосен кому повім гіркоту стріну зневагою кому з дна душі вергну як змія чорнотруту про кінець світу наївний блукальцю падолистом нахилися і зірви мене вкупі гинути не так самотньо Тринадцять алогій 251~13.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”
Частина мови: іменник (однина) |