жидок

1. Зменшувально-пестлива форма від іменника «жид», що вживалася в українській мові до середини XX століття для позначення єврея, але в сучасній мові майже не використовується через набутий зневажливий відтінок.

2. (діал., заст.) Назва грибка-паразита рослин роду Ustilago, що вражає злаки (наприклад, жито), утворюючи чорну масу замість зерна; також — сама ця чорна маса (споринья).

Приклади:

Приклад 1:
Якись жидок казав, що то такі люди є під сонцем. — Та вже певне, що є усякий ґатунок.
— Зеров Микола, “Камена”

Приклад 2:
У лавцi горiлки не можна було пити, дак зараз бiля лавки жидок мав хатку i пускав туди людей, — так, нiби своїх гостей, а за те мав од кожної випитої пляшки плату. Навiть сам бiгав по горiлку.
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”