1. Прислівник до слова “журливий”; так, що виражає журбу, смуток, сум; сумно, смутно.
2. Прислівник до слова “журливий”; так, що викликає почуття журби, смутку; сумовито.
журливо
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотня… (Журливо задумується.) А твоя верба?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Дика рожа задирлива, так само й глiд, i терен. А ясень, клен i явiр – гордовитi. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi. Така, здається, й я була торiк, але тепер менi чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лiсi зовсiм самотня… (Журливо задумується), А твоя верба? Таж ти її матусею назвала. Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати, а лiтом… бач, вона така суха, i все рипить, все згадує про зиму… Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня… У лiсi ж не самiї дерева, – таж тут багато рiзної є сили. (Трохи ущипливо). Вже не прибiднюйся, бо й ми чували про вашi танцi, жарти та зальоти! То все таке, як той раптовий вихор, – от налетить, закрутить та й покине. В нас так нема, як у людей, – навiки! А ти б хотiла?.. Раптом чутно голосне гукання дядька Лева. Г о л о с Гов, Лукашу, гов!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Я не маю сили покинути її… Я серцем чую – вiн вернеться сюди… Лiсовик мовчки журливо хитає головою. знов прихиляється до стiни. Л i с о в и к Дитино бiдна, чого ти йшла вiд нас у край понурий? Невже нема спочинку в рiднiм гаю? Дивись, он жде тебе твоя верба, вона давно вже ложе постелила i журиться, що ти десь забарилась. Iди спочинь. Не можу я, дiдусю. Лiсовик, шумно зiтхнувши, помалу подався в лiс.
— Українка Леся, “Лісова пісня”