жебрак

Приклад 1:
Павутина завулків, блукання, глухі кути, безлюддя під мурами, найтихіша зелень березня у секретних тісних подвір’ях, запах каналів, дезорієнтація, невміння знайти найпростіший шлях, знайти найскладніший шлях, будь-який шлях, повертання на вихідне місце (той самий жебрак удруге виник перед нами, вдруге прокаркавши своє «carita») — це означало, що ми крутимося навколо чогось, про що, можливо, й не здогадуємось, якийсь містичний епіцентр був десь поруч, за тими фіранками, за тією брамою, 1 «Плоди моря» (італ), закуска із страв морського походження. 67 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ варто лише переступити місток і тричі або тричі по тричі, умовним знаком, калатнути у двері.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Адже хочби й у тому самому Турню, коли, не заставши вдома, Павла Гребеняка, в котрого Марина плянувала заночувати з усією галайстрою, і через це зупинившися в тамтешньому кемпінгу, оскільки про всяк випадок Мирон випозичив у Костя Синюхи в Парижі невеличкий, двокілограмовий найлоновий намет, де на біду могло вміститися й троє хлопців, а вона, Марина, сказала, що переспить в авті під плятаном, на якому чи не до півночі галасували, вмощуючися на підсвічуваних кемпінґовими ліхтарями гілках, хмари горобців, — вона, Марина, й гадки не мала дискутувати з Гнатом, а сваритися й поготів, встигши переконатися (бож попри закоханість, голова в неї, чим вона, Марина, досі вирізнялася з- поміж своїх однолітків обох статей, працювала безвідмовно), що Гнат, у повсякденному житті незвичайно добрий і послужливий, тієї миті, як заходить мова про ідею світовдосконалення, що пістряковою пухлиною опала частину його мозку, знайшовши відповідний душевний гапличок у його нутрі, первісно відпущений природою для боротьби з хаосом надлишок енерґії, що, не знаходячи виладування на боротьбу з драконами, переростає у фанатизм, — цей самий Гнат на очах перетворюється на живу м’ясорубку, ладну заради чергового раю на землі нищити людей, наче це не люди, а цурпалки, — перетворення, що її, Марину, не тільки обурювало й дивувало, а й змушувало чи не вперше замислитися, яким робом в одній людині гаромонійно співіснують такі ворожі один одному психічні складники і як може той самий Гнат, що, забувши все на світі, ухищається годинами, якщо не потурбувати його, виводити на сопілці не лише найрізноманітніші народні пісні, яких він звідкілясь дуже багато знає, чи популярні й модні мелодії, а й свої власні, досить своєрідні і, як на неї, Марину, якісь долюдські музичні творива, розмовляти з псами, котами, вивірками, голубами й горобцями, як рівний з рівним, Гнат, котрий з першим-ліпшим незнайомим, як це вона, Марина, на власні очі бачила в Парижі, коли до них причепився жебрак, якому Гнат віддав свою камізельку, ладен поділитися останнім шматком хліба й зняти з себе останню сорочку, — як може цей самий Гнат, на помах чарівної палички, перетворюватися на бездушну машину, щойно впаде слово про його (а, властиво, не його, — якби ж то була справді його!) ідею ґвалтовного світовдосконалення, котрої він по-справжньому й не розуміє, оскільки його мозок не рефлективний, що втискує навколишній хаос нехай у завузькі, але принаймні осмислені схеми-шабатурки з комунікативними клаптями свідомости, а вегетативний, де гармонійно співіснують, безперешкодно мандруючи з однієї площини свідомости до іншої, динозаври з двигунами внутрішнього згоряння й дитячими пищавками, і тому всі її, Маринині, аргументи й відскакують горохом об Гнатову якусь дуже своєрідну інтелектуальну сонливість чи навіть тупість, хоча ця тупість не подібна до звичайної тупости, бож Гнат у багато чому на диво чутливий і далеко не бевзь, байдуже що він часом своєю печерною алогічністю доводить її, Марину, до шалу, як тоді в Турню, коли вона, щоб не вчепитися Гнатові у його соняшникового кольору чуприну, або ще гірше, — щоб з горя й люті не вибухнути плачем на всю околицю, облишила на швидку руч зімпровізовану вечерю з білого хліба, сиру вина й садовини і прожогом, нікому нічого не пояснюючи, лише відмахнувшися, аби за нею не побіг Мирон, вискочила з кемпінґу на польову дорогу і, вже не стримуючи сліз, осліпши й оглухши від душевного болю, мчала доти, доки, перечепившися об пеньок чи вузлувате коріння, впала й, падаючи, вхопилася за стовбур одного з осокорів, що, як це вона, Марина, лише тепер помітила, росли над низинною, повільною річкою, куди вона, Марина, мало не шубовснула.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Вкинувши до смiттєзбiрнi послiд‑ки ланчу — пластиковi тацi iз зужитим паперовим начинням, кубками й тарiлками в яскравих соусних плямах — соя, кетчуп, гiрчиця, сливовий джем (цинобра, кармiн, вохра, умбра), — як декоративнi палiтри з театрального реквiзиту (мiсце першої дiї — майстерня художника, мiсце другої дiї — квартира в student dorm, третю дiю скасовано з технiчних причин, квитки не повертаються, молитви не вислуховуються), — вони прошкують до виходу, Донна штовхає склянi дверi, короткий спалах морозного повiтря радiсно заслiплює легенi, котяться авта, проходять, смiючись, хлоп’яки в спортивних куртках з емблемою унiверситету, горить угорi тривожне, електрично‑синє небо, i високий, схожий на обкутаного коцом Леонардо да Вiнчi, в розмаяних сивих космах жебрак на розi простягає до них пластикову чашку з‑пiд кока‑коли, побрязкуючи дрiб’язком: “Help homeless, ma’am!” — “I’m homeless myself”, хитає вона головою: не до нього — в простiр.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”