Дієприкметник недоконаного виду, утворений від дієслова “ждати”, що означає стан очікування або перебування в очікуванні когось або чогось; застаріла форма, сучасний аналог — “чекаючи”.
ждучи
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— Сідіропуло, — одказав той і зупинивсь, не одійшов, ждучи дальших наказів. Шмідт обернувся до Лаговського: — Ви не знаєте, що то за слово «пуло», яке додається в греків до їх прізвищ?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
А й спати не лягала, Дочку вечерять дожидала І тяжко плакала, ждучи. [Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург] VI Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися.
— Невідомий автор, “117 Shevchenkohaidamaky Vyd 2011”
Приклад 3:
Тiльки гуральня блищала рядом освiтлених вiкон та тремтiла од руху машин, немов у великих кам’яних грудях, ждучи чогось, тривожно калатало серце. Робочi покинули працю i чорнiли вздовж стiн та бiля дверей.
— Самчук Улас, “Марія”
Частина мови: дієслово () |