Приклад 1:
Над ним синім шатром розіп’ялось небо – ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре – погляд так і тоне… З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… Легенький вітрець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку… І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці… А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок,- тремтить, переливається, застигає в повітрі. Перериває його перепелячий крик, зірвавшись угору; заглушає докучне сюрчання трав’яних коників, що як не розірвуться,- і все те зливається докупи у якийсь чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього… Гарно тобі, любо, весело!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
I аз нижайший возимiх сiю мисль i неукротимоє желанiє. Пламень м’е раждижаєть i не отiду, дондеже не совокуплюся з лiпообразною, превелебнiшою Кат… – Та й замовк.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
– загула громада ув один голос, а хто молодший та ближче стояв, так аж кинулись помiч дати тим, що бiля вiрьовок… – Погружайте, погружайте паче i паче тресугубо окаярную дщерь хананейськую! – як вiл ревiв Прокiп Ригорович i спиняв людей, щоб не витаскували назад Векли.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”