зганьбити

Приклад 1:
І все своє життя я була свідома цієї чести й відповідальности і намагалася — хоч би що робила, над чим би працювала, які б непрості моральні дилеми поставали переді мною, — імені цього не зганьбити… моя, Катерина Бедризова, кримська вірменка з походження, росіянка за мовою і освітою, пов’язавши свою долю з моїм батьком (вони зустрілися на початку 20-х років у Києві, в дитячому будинку на Куренівці, де батько був директором, а вихователькою), а відтак, з іменем Коцюбинського, почала активно українізуватися. Прилучалася до української культури, створюючи разом з батьком відкритий його зусиллями 1927 року у Вінницькому будинку, де народився і провів юнацькі роки письменник, літературно-меморіальний музей, перший в Україні.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Перші два ряди стільців призначались для найобраніших — критиків та письменників, літературних метрів і сантиметрів, що приходять з дружинами та знайомими й не можуть сидіти далі другого ряду, щоб не зганьбити гідності самої літератури, бо ж ідею можна вшанувати тільки в особі її представника. І частина з них справді сиділа в перших рядах, бо тими представниками була, а друга вважала себе за представників, бо там сиділа.Серед цього літературного beau-monde’y [6] Степан по­стеріг того молодика, що сказав щось про вірші на його адресу, коли він промишляв за посадою в державному ви­давництві, і хоч спогад про це зовсім був таки досить прикрий, він зацікавився юнаком і спитав у Яші, хто то.— А це Вигорський, — відповів той.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”