жада

1. (у давньоруській міфології) Зла, ворожо налаштована душа померлої людини, що не знайшла спокою і шкодить живим; зазвичай уособлюється як примара, привид.

2. (переносне значення, заст.) Надмірна, ненаситна пристрасть до чогось; палке бажання, жадібність.

Приклади:

Приклад 1:
Смутний період в історії Стародавнього Китаю закінчився, проте китайському народові довелось заплатити за жада– ний мир і порядок дорогу ціну — зазнати тиранії одного з найпохмуріших деспотів у світовій історії. Цінь ІІІіхуан відразу ж розпочав кардинальні реформи в суспільстві, які мали волюнтаристський характер і перевернули в Китаї все догори дном.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 2:
Усе мовчить, жада, щоб швидше явилася у полнотi краса миру!.. Iдеть… викотилось зовсiм… озирнуло землю i… неначе повелiвало: “Хвалiте господа, що создав i мене, i вас, i кожний день посила мене давать усьому миру свiт i усякому диханню жисть…” Тут знова пташечки, неначе по чиєму наученню, защебетали, усе мов знова ожило, чоловiк знов принявся за дiло своє… i що то: увесь мир iзрадувався!..
— Самчук Улас, “Марія”