Словник Української Мови
Буква
1. Право на володіння землею або фактичне володіння земельною ділянкою як об’єктом власності.
2. Земельна власність, земельні угіддя, якими володіє певна особа, родина, організація або держава.
3. Історично — система або спосіб розподілу та належності землі в суспільстві (наприклад, приватне, громадське, державне землеволодіння).
Приклад 1:
Очевидно, це були приватні земельні власники, хоча прямих доказів існування в Стародавньому Єгипті приватного та общинного землеволодіння немає. Гостро дискутується на матеріалах Нового Царства проблема єгипетського рабовласництва.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
до н. е. в Еламі переважало общинне землеволодіння, колективним був також характер праці на землі. Індивідуальні господарства почали з’являтися в країні вже в II тис.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”