зелений

Приклад 1:
На ній два вінки — один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок. Се ти, мій чарівниченьку?!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
До­щу не бу­ло; а тільки хма­ри, як дим­чаті ки­лимці, зас­ту­па­ли світ сон­ця, пе­ре­су­ва­ли­ся з місця на місце, пла­ва­ли по ви­со­ко­му небі, од­на од­ну до­га­ня­ючи, од­на дру­гу пе­ре­га­ня­ючи, й ки­да­ли свою сіру тінь на чор­ну­ва­ту зем­лю… Вітер тяг ле­генький з по­луд­ня.. Чіпка підвів го­ло­ву, ра­дий хоч вітрові, що обвівав йо­го чер­во­ний, як ка­ли­на, вид, про­хо­лод­жу­вав га­ря­чу го­ло­ву… Йо­му ста­ло не­мов лег­ше од та­кої про­хо­ло­ди; ве­селіші гад­ки ста­ли зак­ра­да­тись у йо­го ду­шу, а жур­ба впря­ма все-та­ки не ки­да­ла сер­ця…її Чіпка за­тяг: Зелений бай­ра­че, на яр по­хи­лив­ся; Молодий ко­за­че, чо­го за­жу­рив­ся?.. Спершу ти­хо, про­тяж­не ви­ли­ва­ла­ся пісня, й чут­но у ній бу­ло ту­гу не­ви­мов­ну, плач гіркий-за­дав­ле­ний; далі го­лос все дуж­чав, міцнішав, роз­вер­тав­ся на всі бо­ки і, як зимні за­во­ди вітру, роз­ля­гав­ся жур­бою по пус­тельно­му по­лю… Тільки мені й па­ри – що очиці карі… – лунала пісня; а по­ле, мов ще дуж­че по­чорніло, аж на­су­пи­лось… XXV Козак – не без щастя, дівка – не без долі Вернувся Чіпка до­до­му та за­раз ки­нув­ся по ха­зяй-р,ду – не заг­ля­нув і в ха­ту.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
На нiй два вiнки – один бiльший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-пiд нього спадає серпанок. Р у с а л к а Се ти, мiй чарiвниченьку? ! “Т о й, щ о г р е б л i р в е” (грiзно) Що ти робила? Р у с а л к а (кидається немов до нього, але пропливає далi, минаючи його) Я марила всю нiченьку про тебе, мiй паниченьку! Ронила сльози дрiбнiї, збирала в кiнви срiбнiї, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки… (Сплескує руками, розкриває обiйми, знов кидається до нього i знов минає). Ось кинь на дно червiнця, поллються через вiнця! (Дзвiнко смiється). “Т о й, щ о г р е б л i р в е” (з’їдливо) То се й у вас в болотi кохаються у злотi? наближається до нього, вiн круто вiдвертається вiд неї, виром закрутивши воду. Найкраще для Русалки сидiти край рибалки, глядiти неборака вiд сома та вiд рака, щоб не вiдгризли чуба. Ото розмова люба! Р у с а л к а (пiдпливає близенько, хапає за руки, заглядає в вiчi) Вже й розгнiвився? (Лукаво). А я щось знаю, любчику, хороший душогубчику! (Тихо смiється, вiн бентежиться). Де ти барився? Ти водяну царiвну змiняв на мельникiвну! Зимовi – довгi ночi, а в дiвки гарнi очi, – недарма паничi їй носять дукачi! (Свариться пальцем на нього i дрiбно смiється). Добре я бачу твою ледачу вдачу, та я тобi пробачу, бо я ж тебе люблю! (З жартiвливим пафосом). На цiлу довгу мить тобi я буду вiрна, хвилину буду я ласкава i покiрна, а зраду потоплю! Вода ж не держить слiду вiд рана до обiду, так як твоя люба або моя журба! “Т о й, щ о г р е б л i р в е” (поривчасто простягає їй обидвi руки) Ну, мир миром! Поплинем понад виром! Р у с а л к а (береться з ним за руки i прудко кружляє) На виру-вирочку, на жовтому пiсочку, в перловому вiночку зав’юся у таночку! Ух!
— Українка Леся, “Лісова пісня”