Словник Української Мови
Буква
1. (про колір) Так, як властиво зеленому кольору; маючи зелений колір.
2. (переносно) Про недосвідченість, наївність або молодість) Так, як властиво тому, хто ще не набрався досвіду; по-дитячому наївно.
3. (у фразеологізмах) Стан, коли відчувається нудьга, сум через монотонність, одноманітність (наприклад, “зелено стало”).
Приклад 1:
Вона для тебе досі вже вінок зелено-ярий почала сплітати. Я вже її забув.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
А де ти? Ось я йду! Г о л о с А йди хутчiй! Оце ще нетерплячка! (Вiдгукується). Та йду вже, йду! (Подається йти). А вернешся? Не знаю. (Iде в прибережнi хащi). З гущавини лiсу вилiтає – гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється. Не руш мене! П е р е л е с н и к А то чому? Iди поглянь, чи в полi рунь зазеленiла. П е р е л е с н и к Менi навiщо тая рунь? А там же твоя Польова, що в житi. Вона для тебе досi вже вiнок зелено-ярий почала сплiтати. П е р е л е с н и к Я вже її забув. Забудь мене. П е р е л е с н и к Ну, не глузуй! Ходи, полетимо! Я понесу тебе в зеленi гори, ти ж так хотiла бачити смереки. Тепер не хочу. П е р е л е с н и к Так?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Вперлись кудись в простори i тiльки зрiдка, як на милянiй баньцi, мигне в них зелено-червоний вогник. — Куди я тепер?
— Самчук Улас, “Марія”