Словник Української Мови
Буква
1. Зменшувально-пестливий варіант прикметника “зелений”, що виражає яскравий, насичений, приємний зелений колір або властивість бути зеленим, часто з відтінком теплоти та симпатії.
2. У переносному значенні — молодий, свіжий, недосвідчений (про рослини, людей або явища).
Приклад 1:
часто сумно співала: Потихесеньку, помалесеньку, мої дітки, йдіть… Спить п’яниця в рубленій коморі, глядіть його та не розбудіть… І далі: Ой п’япиця та не робітниця, день і нічку п’є, а як прийде із корчми додому, мене, молодую, б’є… П’яний батько хрипко й з тяжкими перервами дихає на ліжку, а голос матері жалісно чайкою б’ється в бідній і сумній хаті і тремтить сльозами: Спить п’яниця в рубленій коморі, глядіть його та не розбудіть… Особливо я любив, коли співала: Місяць з хмари виглядає, світить у хатину… А там жінка молодая колише дитину… Або батько: Віє вітер, ще й буйнесенький, та на той садок зеленесенький… А у тім садку живе удова, а в тії вдови — дочка молода… Ми пішли з Колею за село і забрели на чужий баштан. Нам дуже подобалось блукати золотим лісом кукурудзи.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”