Словник Української Мови
Буква
1. Підвид великої рогатої худоби (Bos taurus indicus), поширений у тропічних та субтропічних регіонах, що характеризується горбом на шиї та холці, великими опущеними вухами і високою стійкістю до спекотного клімату та паразитів.
2. Представник, екземпляр цієї худоби.
Приклад 1:
Молилися вони в храмах і святилищах, поблизу яких обов’язково закладали священні гаї, здійснювали жертвоприношення (приносили в жертву баранів, зебу, козлів, биків, рослинну олію тощо). Характерно, що еламські жерці здійснювали богослужіння не інакше, як у вбранні Адама, вважаючи, мабуть, що в такому вигляді вони справляють на богів сильніше враження.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”