1. Необдумано, без розуміння наслідків, через дурість або легковажність; здурівши, з нерозважливості.
2. (Уживається для посилення) Дуже сильно, надмірно, до непритомності.
Словник Української Мови
Буква
1. Необдумано, без розуміння наслідків, через дурість або легковажність; здурівши, з нерозважливості.
2. (Уживається для посилення) Дуже сильно, надмірно, до непритомності.
Приклад 1:
Він тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, так тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш.
— Невідомий автор, “124 Svatannia Na Goncharivtsi Grighorii Fiedorovich Kvitka Os”
Приклад 2:
Колись, i нестак‑то й давно, всього яких три поколiння тому, ледi й джентльмени, дозвольте вас запевнити, ми були iнак‑шi, на потвердження чому вистачить висвiтлити на екранi — якщо в аудиторiї знайдеться екран i проектор — бодай кiлька кадрiв — тогочаснi, до прожовтi вибляклi знiмки селянських родин, застиглих у ненатурально штивних позах: в центрi батько й з по‑школярськи складеними на колiнах руками, регуляцiї народжу‑ваностi, звiсно, жодної, i над ними височiє цiлий лiс постатей — хлопи як дуби, один в одного, мов пере‑митi, однаково зосереджено сурмоняться в об’єктив з‑пiд нахмарених брiв, старанно, “на мокро” зачесанi чуприни, волячi шиї розпирають тiсно защiпнутi комiр‑цi празникових сорочок, молодший, що, здається, досi пропiкає знiмок огнистим зором, звичайно в гiмназичнiй формi з кашкетом, це коштувало теличку на рiк: дасть Бог, вивчиться, в люди вийде, таке ж бо воно змалечку вдалося бистре на розум, — а вони потiм гинули пiд Крутами, пiд Бродами i де там ще, тi, з кого мала поставати наша елiта, — дiвчата ж здебiльшого в народних строях: брязкуча, навiть на око, провислiсть ковткiв, коралiв, розкиданих по плечах кiс i лент, мохнато‑рясно вишиванi полики, бахмата нефоремнiсть спiдниць i керсеток не укриває пишноти здорових тiл, готових родити, я, проте, спецiально прошу звернути увагу на обличчя, ледi й джентльмени, — це прекраснi, вимовнi обличчя, над якими попрацював — i Божий рiзець, i роки трудного життя, котре, — якщо лиш не доскiпуватися в нiм повсякчас сенсу, як то здуру чинимо ми, а приймати як є, як погоду й негоду, — помалу‑малу стесує з виду вториннi навалькування, оголюючи скупу чистоту первiсної — Божої‑таки? — горорiзь‑би: все лишнє пiдтягається, пiдчищається, виопуклюються чола, впертiшають щелепи, i все глибше висвiчу‑ються — очi, очi, очi, чорнозем пiдвiвся, i погляд його з вiддалi часу — страшний i спитуючий, — що з ними всiма потiм сталося, вимерли в тридцять третьому?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”