здригання

Приклад 1:
Згадую найсильніші моменти хвилювання: коли бомбували Харків, а я мимоволі залишився в хаті, бо через переслідування агентури не міг з’являтися на людях, і повітряною хвилею розчинило двері з галереї та сильно кинуло мене в коритар і потовкло — бачу крізь шкло галереї сонячний день, чую посвист бомб, вибухи і здригання будинку і дзенькіт розбитих шибок, помічаю, як сонце заслонили вже руді пасма пороху від вибухів, і думаю: отак має виглядати кінець світу. Потім, коли точився бій за Харків і безпереривно гула канонада, а на нашому провулкові кілька енкаведистів почали шукати по льохах, дахах, сараях і квартирах «якогось диверсанта» — а я ось тут, будь ласка, і ледве вискочив та втік через паркани чужими садками й дворами; коли вночі за чотири будинки від нас горіла взуттєва фабрика, жахливо тріскотіли, мов постріли, пляшечки з лаком, а у дворі було видко як удень і щохвилини вогонь міг перекинутись на нашу хату, ми сиділи у дворі на клунках, і плакав маленький переляканий Лесик [2], коли в нашому дворі об’явився невідомий «партизан» і мене покликали німці допитуватись, який це і що це.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”