Приклад 1:
— Стеля ще ціла… Як розкидати покрівлю, то всередині не займеться… Андрій одним із перших поліз по драбині на обгорілий дах, безбоязко ступнув на горище і, схопивши якусь ломаку, заходився збивати сніпки, ушиті на даху. За ним полізло ще двоє людей і так само розкидали стріху.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— сковорiдки з гюрзячим шипiнням плювались їй на ноги киплячою олiєю, опiки гоїлися кепсько, а вже при ньому, як прилетiв‑таки, повiдкривалися, мов стигми, прости Господи, — вiн сам залiплював їй пухирi на литках вiддертою вiд яєшної шкаралущi плiвою: “Посидь так, хай пiдсохне”, — i лишалась сидiти перед телевiзором, покiрно вклавши на coffee tableсвої нерiвно попiдсмалюванi сирi ковбаси, вже цiлком визутi з усякого еротичного чару, — i врештi, останнього вечора перед тим, як мали, хвалити Бога, вибиратись iз квартири, перетвореної за час їхнього спiвжиття на залютований бокс густо встояного, аж нiби видимого темно‑бурого чаду, — куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась перемiна, — тодi, на прощання, вогонь повернувся в своєму первiсному виглядi: була сама, готувала в кухнi вечерю, iз уже звичним вiдчуттям до нудоти облягаючого стиску чекаючи на його поворот iз майстернi, щось там обшкрiбала, спиною до плити, i враз озирнулась, як од поштовху, — конфорка пiд каструлею палахтiла вже замалим не до стелi, i вже зароджувалось у полум’ї те саме зловтiшне гоготiння, з яким цього разу була сам на сам: fire alarm чомусь мовчав, як паралiзований, але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першої митi, машинально, не рознiмаючи зцiплених п’ястукiв — в лiвому потiм виявила затиснуту цибулячу лушпайку, — ринулася збивати полум’я трапленим попiдруч рушничком — воно ж, несите, зрадiло, мов на це й чекало, рушничок зотлiвав їй в руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнiлими, спахаючими жаром краями, аж доки не здогадалася бурнути води — одну кварту, другу, третю, — засичало, розповзлося їдким смородом, стала серед кухнi з обгорiлою ганчiркою в опущених руках: нi, Господи, не витримаю, уже не витримую! — i так справдився її сон — давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства їхнього побачений: деревцятко на роздорiж‑жi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий запалює пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от — мить!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
