збігти

Приклад 1:
і в цій темряві, налиплій звідусіль т а непролазній, я раптом побачив іще щось — воно сунуло на чотирьох: велика пласка 279 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ мармиза, фавняче лице з бородою й залисинами, з посмішкою, що сиділа на ньому, як щілина для вкидання листів, — Різенбокк, він зійшов не інакше як з гобелена (попри все, я таки почула, що рипнули двері з лазнички і ахнула в передчутті), бо звідки, звідки він міг би ще зійти, як не з гобеленових лісів, де над потоками вилежувався у темній траві, аж поки ми не спокусили його збігти до нас, на нашу галявину? Я і справді прокинувся від шамотання в кімнаті, перехід зі сну до яви був миттєвий, я обтрусив зі себе піну, вода у ванні геть вихолола, я обтрусив піну і засміявся, було так, ніби мої очі засвітилися (його очі світились, а посмішка не сходила з вуст, ніби особлива прикмета злочинця), я хотів підкрастись якнайтихіше, але копита надто лунко стукали по підлозі, тому я став на коліна і рушив на чотирьох… Ось і я, мої солодкі, вибухнув мені у вухо Різенбокк (я також це почув), ось і я, а це я, і вони вдвох зімкнулися наді мною, ще не бувало подібних пригод, о, відразу два велетні, робилося страшно і весело, вони були наді мною і піді мною, аж я не знала, хто з них де, кожен міг виринути нізвідки — скинута догори Стахова брова, розріз посмішки Різенбокка, натужне дихання, все змішалось, я ділила себе, я розпа­ далася між ними надвоє і поєднувала їх у собі, вони мої чудові хлопці, я так їх любила заоаз, їхні тіла, хоч це в такі хвилини одне і те ж — ти сам і твоє тіло, а вони любили кожну частинку з мене і всю мене, і кожну з нас двох… Тож коли я нарешті вибухнув і зійшов на килим ясним струменем, то був у ньому мій жах.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”