завинений

1. Який має завини (видимі вени, судини кровоносні, що просвічують під шкірою).

2. Який покритий мережею жилок, прожилок (про листя, крила комах, поверхню каменю тощо).

Приклади вживання

Приклад 1:
а на її, Лесине горе, надто м’яка, що й змушує бабцю, її, Харитю, й Марту трястися над Лесею, котрій завдяки цій надто великій м’якості ніколи не таланило в житті, попри її дійсно виняткову, а як на Харитин смак, то й далеко субтильнішу від Мартиної красу, з якої однак жодного хосену, бо щоб одружитися з дурним Сашком, можна було прийти на землю й останньою нечупарою, до якої Сашко врешті-решт і зведе Лесю, якщо вона, Харитя, й Марта хоч на мить попустять опікуватися надто податливою й непрактичною сестрою, єдиного, крім бабці, праведника й найсвітліший розум у їхній далеко не мішком прибитій Забірковій родині, — а світловолоса Марта, яка Пилипові видалася тендітним, безпомічним, янгольським створінням, — звісно, і Марта на свій кшталт дуже вартісна людина, — насправді завинений в оксамит сталевий п’ястучок, — нема ради, прадіди надто густо бігали на Запорожжя, це Харитя й на собі чує, і бодай комусь із Забірків мусів і цей п’ястучок, згусток кармазинової волі успадкуватися, що звинніше від професійного двометрового викидайла, прокладає собі стежку до визначеної мети; от ніби й сестра, а характерами на сто вісімдесят градусів у протилежні боки), а й зовнішністю: Леся — з копицею прямого, незаплетеного, Гранітного волосся, обтятого на вузенькій талії (може, ця ґранітність волосся й витягла, не залишивши й цалю, всю ґранітність душі? ), з алябастровою, немовлячою церою (заздрість жінок з побитою згрублими, розширеними порами шкірою від надто щедрого й нерозбірливого надужиття косметикою), чорними продовгастими очима-пелюстками, римським профілем і трохи спухлими, по-єгипетському чітко викраяними вустами, від яких чмаріли чоловіки й виповнювалися отрутою жінки, вся ніби дещицю сонна, з заразом і пружина, ладна щомиті випирснути вгору, що надавало Лесі звірячої, а одночасно й пуп’янково-незайманої (Пилипові в першу мить здалося, що навколо Лесі стоїть ледь вловний тюльпановий хрускіт) принадности навіть ще тоді, коли Леся два роки після Харитиної смерти ходила вагітна четвертою й останньою дитиною; м’язи, зібрані до стрибка (який, як не раз шкодувала Харитя в розмові з Пилипом, ніколи не відбувся, бо Леся не вміла навіть порядно пококетувати, хоча кокетування, як запевняла Харитя, — це своєрідний гумор, і жінка, позбавлена цієї риси, — вже не жінка, а безстатеве створіння, якому або тягати шпали, або вікувати в черницях, доля, що її ні Харитя, ні Марта не бажали б улюбленій сестрі, оскільки на жінку й так на кожному кроці чигає середньовіччя, де зизоокі ревнивці з розпеченими плоскогубцями, від нетерпцю скачучи з кульші на кульшу, пантрують, аби з м’ясом вирвати в усмішку розтулені вуста, — де там кокетувати!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: прикметник () |