зацвілий

Приклад 1:
Невольнича муза ~154 висмоктала плід літа й осінь лісів і губи кохання випила білий папір із них кришиться без черленого слова 9 коли ж це давня давня ніч мохом зацвілий місяць бутля старого вина куца пивничка світу вологі зорі капотять зі склепіння у церби добувають зі жмені ніжки келихів прозорі грибкові нитки сяє примарне перо вмочене у місяць молодий як Антонич крамар Дванадцята сумна книжка 155~10 допалав місяць уповні осипався попіл ріка понесла до моря дорога не поворухнулася мовчать присипані крильця пташок вранці під вікнами стрясу сизі маки а тепер начуваю біля милої щойно викотила сльозу з попелом зі мною 11 безмежне поле смутку золотим серпом часу вижинаю стежку виживаю вмерла крапля роси переставилася зірка у прірву кинулося зерно за голосом вітру тінь дерева розчавлена досвітком І. Калинець. Невольнича муза ~156 вигибає лан припливу потопом замуляне місто безмежне поле смутку крихітний золотий серп 12 дванадцять поржавлених серпів десь у закамарку неба а що скошено трохи прив’ялої трави снігу довгі лілеї тонкі голоси солов’їв тендітні билинки зір і біле лопушшя простирал і зойк високий зачаття а ще любове нетверду мою голову Дванадцята сумна книжка 157~ʲÒÈ.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”