Словник Української Мови
Буква
Стан повної нерухомості та втрати чутливості, викликаний сильним емоційним потрясінням (жахом, подивом, здивуванням тощо).
Стан різкого пригнічення психічної та фізичної активності, оціпеніння; загальмованість.
У медицині — стан, близький до паралічу, втрата рухливості внаслідок деяких захворювань або пошкоджень нервової системи.
Приклад 1:
Стах чимраз глибше занурювався в меланхолійне заціпеніння, дедалі більше переконуючись у своїй цілко витій непотрібності нікому на цім світі. Часами до нього підсідав господар закладу Костас і, все чудово розуміючи, наче з долоні читаючи, радив усе-таки забути про Зою, котра скоро має вирушити додому, до Греції, де за право стати її чоловіком нині змагаються аж два наречені.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”