1. (у музиці) властивість музичного такту, що починається не з сильної, а зі слабкої частки, утворюючи неповний початковий такт, який зазвичай компенсується в кінці твору або його частини.
2. (переносно) властивість починати дію, розмову, виклад думок не з головного, а з другорядного, підготовчого елемента; вступність, непрямість у висловлюванні.