Словник Української Мови
Буква
1. Традиційне українське свято, гуляння або бенкет, що влаштовується на відкритому повітрі (часто в саду, на галявині, біля річки) з багатим столом, музикою, співами та розвагами.
2. Місце, де відбувається таке свято або бенкет; також — сам накритий стіл із частуванням під час такого свята.
3. (У переносному значенні) Розкішне, рясне частування, бенкет взагалі.
Приклад 1:
Будь-які вияви пов ноти буття, цього вічного солодко-гіркого свята з його дарами і дірами, для нас замінило застілля — цей ерзац карнавалу, де надто багато г’ють, їдять і глитають, де «навіть coitus не коїться», де «гузна цвяхами присилено», де «ми йдемо у наступ і грузнем в харчах, і, як лицарі, ляжем кістьми у гостях»1. А наші жінки робляться від цього товстими і пійма ними у пастку.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Однак після короткого застілля присутність відьми раптом видалася зайвою: поет Л., споживши замість підігрітого саке трохи теплої горілки, забув про ос і взявся із подиву гідною наполегливістю на цілий хутір вигукувати (дисципліновано приходячи до тями щодесять хвилин) загадкову мантру: «Купіть мідянці тойво ту!» Від цієї мантри нас дуже швидко «висадило на ізмєну», і коли з-під ґанку замість мідянки виповзла гадюка-сіра-звичайна, ми вискочили з-за столу і врятувалися втечею, до самого міста біжучи не озираючись. А дарма: нам услід, пацькаючи по мильній воді пальчиком, пильно дивилася чотирирічна поетова донечка.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”