Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Команда для заспокоєння або зупинки коня; вигук “тпру”.
2. (перен., розм.) Вигук або вказівка, що означає вимогу замовкнути, припинити щось робити або не втручатися; “ціть”, “геть”.
3. (перен., розм.) Стан спокою, бездіяльності або невтручання (переважно у виразі “дати за́ся”).
Приклад 1:
За допомогою Однак далі було зась. До сяжна рукою відстань на цьому вривалася.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
), якраз би й загетьманувати над цiлою в’язницею, взявши вiдповiдальнiсть за дальший перебiг у нiй сякого‑не‑якого життя, роздаючи навсiбiч накази: туди, в отi дверi — зась, а оце смiття — зараз же на фiг по‑виносити, а ген той вiдсiк там‑он‑о — провiтрити, в ньому вiднинi музей буде, а це ще що за нiчвида тут вештається й слинить — ану пшла вон (злiпи собi, серце, голову, злiпи! ), — лотра (таки ж лотра!)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
— гзився, мов ужалений, в останнiх днях спiвжиття, застукавши її напiвголою, злостячись сам на себе — що все ще, попри всякий глузд, мiг хотiти цю жiнку, з якою нi чорта не виходило, опрiч взаємного мордування, ляк обценьками стисло”, — а от не треба було з вiдмичкою: плигонувши пiд ковдру о третiй над раном, колошкати, перевертати на спину, дiловито всаджувати пальчика, куди не просять, так я й сама себе можу потiшити, ба нi, лiпше можу, нiжнiше, тiло боронилося поза мо‑єю власною волею, ая, в тiлi, невiдь‑звiдки вгнiждже‑ний, розростався — страх, так безмисно пущений мною повз увагу: воно чуло за цим чоловiком щось, чого не чула я, — сама тимчасом перетворюючись на ягу, на каструючу мегеру з лещатами в лонi: а зась не знаєш! — i отут‑то й починався рев защемленого самця: “Та ти знаєш, скiльки в мене жiнок було!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”