Словник Української Мови
Буква
1. Обіцянка, обітниця, зобов’язання, яке дають самому собі (часто на певний термін) утриматися від чогось, не робити чогось; зарок.
2. Заст. Ритуальна обітниця, обіцянка, дана Богу або святим, часто з метою отримання милості, одужання тощо; також предмет, що символізує таку обітницю.
Приклад 1:
Одначе, невважаючи на своє зарікання, він мусив після вечері знов танцювать, бо його силувала ласкою й проханням молода й гарна жінка, а перед такими чарами ледве чи встоїть яка найтвердіша філософія. Степанида таки так вганяла свого філософа, що піт лив дощем з його високого чола, а чорні кучері аж поприлипали до висків.
— Самчук Улас, “Марія”