Словник Української Мови
Буква
1. Тверда обіцянка, гарантія, порука у виконанні чогось або дотриманні чогось; те, що служить забезпеченням успіху, виконання.
2. (заст.) У давньому українському праві: особа, яка бере на себе відповідальність за когось, поручитель; також — документ про поруку або внесена застава.
Приклад 1:
Тут духовне переважало над матеріальним — запорука міцности й чистоти родинної спільноти. До того ж це була родина українська, де свято шанували рідну мову, пісню, національні традиції, де радісно відгукувалися на кожен спалах української духовности.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”