Словник Української Мови
Буква
1. (історичне) Військовий загін, призначений для охорони, оборони або тримання під контролем певного пункту, фортеці, міста або території; постійний гарнізон.
2. (історичне, у фортифікації) Внутрішнє укріплення, цитадель у середині фортеці, призначене для останнього опору після падіння основних стін.
3. (переносне значення) Те, що є опорою, надійною основою, запорукою чогось; фундамент, гарантія.
Приклад 1:
— Тут, де тепер церква, був колись російський форт, звався Вельямінівським; в ньому сиділа чималенька російська залога, здебільша з кубанських козаків-українців, — сказав генерал, що пам’ятав військову історію Кавказького надбережжя. — Та он, дивіться, видко навіть зостанки кріпосної мурованої стіни… а оце ж, видко, був вал… Після замирення кавказького, вже як розпочалася турецька війна 1877 року, самі руські зруйнували цей форт, щоб тут не могли закріпитися турки.
— Тютюнник Григорій, “Вир”