заледве

Приклад 1:
Властиво, коли Віктор Платонович завів розмову про дитяче виховання, Цизьо лише тоскно передчував небезпеку, не припускаючи, що вона вже поруч, бо хіба йому було втямки, що він подарує кентаврові старчикове кресало в повній свідомості (він поняття не мав, звідки раптом з’явилося в ньому це знання, не затьмарене найменшим сумнівом, що це саме так і станеться): щойно кресало залишить його, Цизьові, груди, він упаде мертвий, але заки він помре, — нехай це навіть триватиме лічені секунди, — він, Цизьо, який заледве марно не звікував на цьому світі, не відчитавши знаків, що їх йому час від часу посилало терпляче Провидіння, нарешті добіжить свого призначення, про яке він і не здогадувався доти, доки кентавр не заходився йому, Цизьові, докладно вияснювати, закликаючи небо й землю в свідки, як він, кентавр, ладен перебрати на себе будь-які митарства, — та й жодні труднощі його не лякають, — аби йому тільки пощастило запалити бодай малий, завбільшки зі сливку, вогник у людській душі, як колись запалив у ньому самому Петрусь Саламаха, — признання, від якого в Цизя попливла палуба під ногами, оскільки тієї хвилини, проте зовсім не тому, загрозливо хитнуло корабель, зі слів Віктора Платоновича (щойно він докинув, мовляв, після відвідин Насті, він, кентавр, заки остаточно присвятитися дитячому вихованню, ще мусить податися на Україну, тобто, властиво, до Мордовії, куди загнали всю Україну), в нього, в Цизя, влучила розпечена праска: Господи, матінко Божа й усі святі, який же він, Цизьо, неотеса з ледачою душею й мозком! таж старчикове кресало — це і є той скарб, про який говорить і якого так потребує кентавр!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
“, i тут — заледве встигла вiдступитися — влетiв Лесик у куртцi наопашки, вдарило крупним планом — танцюристо закрутився об’єктив: iстерично‑веселий жах з очей, рот, розчахнутий криком: “Люди! Втiкайте, горить!”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
; правдою є, що режисер п. Стадник, яко укінчивший заледве один рік семінарії учи- тельської в Тернополі і без даних артистичних зовсім мірний артист, був невідповідний із-за браку інтеліґенції і знання на се становище; правдою є, що на режисера в будучности я хотів позискати п. Васи- ля Стефаника, і в тім згляді вів з п-ном Стефаником переговори. Неправдою є, що “раз зав’язала дружина, щось в роді товарис- тва, якого метою було образовання в справах штуки”; – натомість є правдою, що дня 19 жовтня 1904 в салі “Sokoła” в Мостиськах, без зізволеня власти політичної і без моєї відомости деякі акто- ри зав’язали товариство п. з.
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini Tech”