1. Учасник заколоту, повстання; бунтівник, повстанець.
2. Той, хто організовує або підбурює до заколоту; інтриган, підбурювач.
заколотник
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |
Древослів
Словник Української Мови
Словник Української Мови
Буква
1. Учасник заколоту, повстання; бунтівник, повстанець.
2. Той, хто організовує або підбурює до заколоту; інтриган, підбурювач.
Відсутні