захворіти

1. Почати хворіти, стати хворим; підхопити хворобу.

2. перен. Раптово та сильно захопитися кимось або чимось, поринути у якесь почуття (наприклад, коханням, ненавистю).

3. перен., розм. Про стан сильного занепаду, руйнації, занедбаності (про справи, галузі тощо).

Приклади вживання

Приклад 1:
Однак після виступу в церкві святої Людмили Наумик по-справжньому занепокоївся, бо тоді він остаточно переконався: там, де він, Наумик, силою вищого прозріння вже от-от сягає самої суті буття, втіллючи досі невтілиме в звукову гору з суцільного білого світла, чуючи яку (як це Наумикові за кожним разом ясніше й наполегливіше ввижалося) і найзатятіше, по вінця виповнене сіркою й ненавистю, створіння відвернеться від зла, що розпочало новий тріюмфальний похід по світі крізь серця й мозки людей, — до нього й підступився диявол, наближення котрого Наумик, властиво, вже кілька днів перед тим передчував, душею наперед знаючи, хоча розум і відпекувався від цього знання, зводячи його до безпідставних атавістичних забобонів, — що того вечора йому, Наумикові, за жодних обставин не вільно сідати за орган у церкві святої Людмили, — де інше — так, але не в церкві святої Людмили; він мусів би щось вигадати: захворіти, втекти, перечекати й конче відмовитися, тільки ж коли його попросили лише на той єдиний вечір заступити занедужалого органіста, завжди винятково прихильного до Юрка, Людвіґа Воду, то він, Наумик, ні на що путнє не здобувся, аби викрутитися, попри те, що внутрішній голос недвозначно попереджав: він, Наумик, наближається до прірви, в яку легко впасти, та не легко видряпатися, бо де йому було тоді навіть помислити, що він (не пише в очах своєї матері, а й, щиро казавши, і в своїх власних), надто м’який, дещо перечулений, ну й очевидно, до того зовсім не підготований, а тому й ледве здатний на такі надмірні зусилля, раптом (не інакше як завдяки добрячій підтримці вищої сили, адже самотужки він, Юрко, того ніколи не подужав би; не виключене, що це лише зайвий доказ, як людині не дано знати себе, а вже сил, які містяться в ній, і поготів?) здобуде найтяжчу перемогу, що назовні виглядатиме, звісно, ганьбою й цілковитою відмовою від музики, без котрої він, Наумик, не уявляв свого існування, оскільки після суперечки з дияволом, наслідки якої не важко було передбачити, під час кожного подальшого Наумикового прилюдного виступу сатана вихорем уриватиметься в його гру, виповнюючи її інфернальними пасажами, що, самозрозуміла річ, не забариться на одностайне здивування колеґ, друзів і просто співчутливих уболівальників звести Наумикову досі нічим не затьмарювану, багатонадійно заповіджувану кар’єру органіста-віртуоза до фатального кінця, коли перед ним, музикою з не абияким майбутнім, як це про нього вже затвердилася думка в певних колах, позачиняються, і то протягом неймовірно короткого часу, не пише двері всіх церков і музичних закладів, а й серця знайомих та адораторів, чого вже не подужає стерпіти надто гонорова Наумикова , котра ще за життя батька, а після його смерти й поготів, тільки й жила синовими успіхами і тому за ті кілька місяців, за які Наумик з відомого органіста скотився до покидьків суспільства, без нарікань, сліз і крику, котрих досі не бракувало, переважно з незначних приводів, у її, а тим самим і в Наумиковому житті, від чого Юрко ще з дитинства, хоча, здавалося, він мав перегодя досить часу, аби до того звикнути, болісно страждав, потерпаючи, що він не годен заспокійливо вплинути на материну вдачу, котра, не виключене, саме своєю вибуховою незрівноваженістю допомогла йому, Наумикові, розвинути бодай назовні опанованість, що межувала з педантизмом, до якого його ставилася з роздратованим подивом, — без нарікань, сліз і крику, хоча саме тут їй, може, й треба було кричати, на очах безпорадного, однак непохитного в своєму рішенні Юрка (згодом Наумик і сам дивувався, як він тоді устояв), і зійде в домовину, попри те, що їй єдиній Наумик кілька разів пробуватиме пояснювати, мовляв, він не міг вчинити інакше, не занапастивши душі, від чого нікому, а найменше їй, нені, не було б користи, адже він мусів вибирати між добром і злом, тобто тримати іспит на людину, і вся та ганьба й неслава — це неуникненна ціна вибору, яка його проте ані трохи не лякає, поминувши той факт, що він, Юрко, досі не добере, чому саме йому припав цей вибір, — пояснення, з котрими його ніби.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: дієслово () |