1. Такий, що має хрипоту, хрипкий; що видає хрипкі звуки.
2. Який став хрипким від напруги, втоми, хвороби тощо (переважно про голос).
захриплий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
І натовп був ріденький, і вівати поодинокі — усі вже давно обнадіялися, розчарувалися у всіх — тільки якийсь захриплий голос вигукнув: “Слава нашому Гектору! “, — але це пролунало скоріше як насмішка.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
Може, справдi єдиний вихiд iз цiєї в’яз‑ницi — виходити вечорами, низько ослонивши лице каптуром плаща, сiдати в проїжджi авта, не називаючи iменi, рука водiя на колiнi, низький, захриплий смi‑шок, гарячковий шурхiт зайвої одежi, не треба вмикати свiтла, не треба розплющувати очей, слухати лиш клекiт кровi, чоловiчу партiю ударних i своє, чи вже‑не‑своє, розчинення‑розступання, ох, як ти класно розкрилася, ну!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Частина мови: прикметник () |