задеревілий

Приклад 1:
ÅËÅÃ²ß Ç ÂÎÃÍÈÙÅÌ чи не забагато повернень у ніч у ту ніч яка вогнище в полі запустила у божеський стовп позбуваємось страху побіля вогню відзискуєм задеревілий язик і помислом шугаємо д’горі у згоду з богом багаття слово по слові а як нам нелегко нав’язати контакти з мовчанням з тою ніччю чи з тим вогнем похрапують коні поміж вільхів’я сичить скорчившись у полум’ї хмиз булькоче вино і плаче навіть поліно з авта забутий транзистор теліпає чужими світами ет це зовсім зовсім не те наша балачка наша ж болячка а як нам повірити в музику сфер у всякі космічні оркестри коли тільки одну гранітну брилу камінь кааби з цього безгоміння із згустини злежалих тиш цілком доволі а то й забагато для освяти нашого міста аби вглухли заїжджені до блювоти усі грамофони і графомани Світогляд Святовита 39~он зорі що жили й живуть не за нашим мізерним законом охрещені нами та кожне ім’я як недолуга луска відпадає гляди час летючих зірок приходить ніби зумисне висне для нас зрежисерована їхня з’ява їх осяйна балістика смерті так скупо зовсім обмаль людей що могли б повторити правду горючих слідів хіба що та посягнувши на скарб мовчання тішимось що з нашої ватри прищуть іскринки які вже надто в подобі на світляків зимнокрилих ніж на побратимів по крові у покрові вічного неба чому ж ми тоді не здужали болю у темінь побігли обриваючи з себе мерехтливі червоні стьожки зблиск купини яка не згорає 5. ÅËÅÃ²ß Ç ÄÎÙÅÌ для нашого ока й сльози це оповідання про дощ у заниклому місті тоді коли воно існує під зелені дерева випадають зелені калюжі під жовту парасольку влягається безкровний падолист жінко що осяяна наскрізь ніби в осінньому лісі привітай червону парасольку яка так легковажно кидає в ноги І. Калинець.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”