Словник Української Мови
Буква
1. Спосіб укладання, стрижки або плетіння волосся на голові, що надає їм певної форми та вигляду.
2. (перен., розм.) Характерна, часто незвична або екстравагантна форма, вигляд чого-небудь, що нагадує укладене волосся (наприклад, про крону дерева, хмари).
Приклад 1:
Зовні став мовби меншим на зріст, міцнішим, зачіска пригладжена, хода впевнена і весь якийсь спокійно впевнений […]. Зміни в ньому мені неприємні: дороге було саме щось неспокійне, бунтівне, те, що шукає вираження, цей неспокійний вихор, ця хода легка, у вишину.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Ця зачіска протрималася у Китаї аж до XVII ст., поки завойовники-мань- чжури не примусили китайських чоловіків на знак покори носити довгу косу. Китайці користувалися косметикою, зокрема «мильним бобовим деревом», з якого виготовляли чудовий миючий засіб у вигляді кульок, що їх використовували і для миття тіла, і для прання білизни, і для відбілювання шовку.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”