1. (про людину) Такий, що походить від певного батька; народжений від конкретного чоловіка (зазвичай у поєднанні з іменем батька у родовому відмінку).
2. (переносно, книжн.) Викликаний, породжений чимось; що має певне джерело або походження.
зачаєний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Верблюд заніс голову вище, відкопилив губу й гойднув під Наливайком горбами: він темно ступив слідом за військом, що головними дозорами під барвінковим небом впливало у зачаєний степ. Доганяючи чатових, Наливайка обігнав Конашевич, і його червоний кунтуш стрибаючою жариною ще довго горів перед Наливайком в степу за сотнями і полками, яких поглинала темінь.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 2:
“Слухай, — казала наостанцi, несмiливо простягаючи до нього голос, як ото з гнiтючої нiчної мовчанки — руку пiд ковдрою, коли лежав поруч, зачаєний без сну: — а може, ти мене просто — й не любив?”. Бо тодi справдi було б простiше: легше.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Частина мови: прикметник () |