Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова “зачарувати”; накладення чарів, магічного впливу на когось або щось.
2. Стан, спричинений такою дією; перебування під впливом чарів, магії.
3. Переносно: стан захоплення, піднесення, очарування, викликаний чимось надзвичайно красивим, привабливим або вражаючим.
Приклад 1:
Зачарування, мрійність охоплювала його, і, прислухаючись до розбіжного стукоту, обіймаючи разом його складові частини, він поволі вбирав у себе цей блискучий рух, зливався з ним, поринав у нього, переймаючи його легкістю й поривом. В ту мить йому воскресало давнє почуття незмірності вночішнього степу, завмерлого спокою рівнин під неозорим мінливим небом, що він споглядав самотньою дитиною з захватом і тремтінням.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”