Приклад 1:
Звісно, Позенкові й на думку не спадало замислюватися, чому це так говорить Наталка, яка бачила Данила перший і останній раз у житті тоді, коли Данило напередодні від’їзду до В’єтнаму завітав був до Мироненків, до яких саме зайшла Наталка забрати обіцяні матеріяли для Богдана, свого чоловіка, що йому Мироненко постачав деякі статистичні дані для докторської дисертації, сумлінно вишукуючи всім, хто до нього звертався, найрізноманітніші довідки, старі книжки, річники, часописи і навіть листівки з ще або вже не взятих на облік пакунків у книжкових, не призначуваних для ширшого користування, сховищах, куди він як бібліотекар мав необмежений доступ, тішачися, що принагідно можна комусь допомогти, — діяльність, яка, попри інколи досить обтяжливі клопоти, давала Мироненкові майже таку ж насолоду, як коли він когось з кимось знайомив у переконанні, що кожне знайомство — це не пуста розвага для плескання язиками, а сигнальний знак Провидіння, котрий треба лише не проґавити й зуміти належно відчитати, оскільки весь світ — це суцільні значущі знаки, повз які людина байдуже й легковажно проходить, замість на хвильку зупинитися й замислитися, щоб втрапити на стежку свого призначення, той кролітко відщеплюваний провидінням для кожного промінь із загального жмута космічного шляху, що ним рано чи пізно має йти людина, а для цього їй ніколи не завадить і трохи допомогти, до чого Мироненко з вибачливою усмішкою, мовляв, життя й так надто коротке, квапився прикласти рук, тим більше, що це, як він додавав, крім доброї волі, нічого не коштувало, залюбки знайомлячи усіх з усіма, як тепер Наталку з Данилом, хоча Данило не звернув жодної уваги на Наталку (його очі байдуже, не зупиняючися, пробігли по її надто тілистій постаті), котра саме тоді була на четвертому місяці вагітности п’ятою і, як Наталка домовилася з чоловіком, останньою дитиною, бо їй уже остобісіла надто часта вагітність, попри те, що вона, звісно, любила весь свій численний виводок, якого так хотілося Богданові, а Наталка досі не перечила тому, як не перечила й Мироненкові, коли він н познайомив з Данилом, який ледве глянув на неї і, лише з ввічливости промурмотівши «дуже приємно» (ці рятівні барикади ввічливости), заговорив до Тетяни Тимофієвни, прохаючи дати йому, якщо в неї знайдеться, таблетку аспірини проти болю голови, спричинницею якого (бож Данило гинув, що ануж він її не побачить перед від’їздом) була Оришка Тарасів, найгарніше, найжаданіше, найкусючіше й найощасливлювальніше створіння, а котрому розчинилися всі жінки світу тієї хвилини, як на Данилове благання розрадити, чи вона його бодай трохи, ну, скажімо, на чверть мізинчика любить, Оришка, закругливши й так надто великі очі, засміялася, мовляв, її хвилюють лише відлюдки, що на них не вішаються жінки, отож йому, в кого на кожному пальці по десять ‘ дівчат, доведеться довгенько вичікувати її любови, та й потім він, Данило, рішуче не її тип, як можна любити чоловіка з клясичним профілем і півнячою ходою? тобто чоловіка, якого розбестили; жінки?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
— i, фокусницьким, чи то офiцiантським, елегантним жестом вихопивши з кише‑нi рацiю, кликав, замiсть запотребованого боса, полi‑цiю, ну, таке й у Совдепiї б сталося, — Розi заскиглила в трубку, що Марк уже виїхав — в аеропорт, їй назуст‑рiч, — за шкляними дверима, в жовтяво пiдсвiченiй тьмi, знову закосив дощ, пошкандибала до багажних конвейєрiв — забрати валiзки, ясно вже, що ночувати доведеться в Вашiнгтонi, маленький носильник з ямкуватим, мов з iншого обличчя перенесеним носом, iно глипнувши на її квитанцiї, радiсно сповiстив, що вони встигли перекинути багаж iз бостонського рейсу на дiдьчого кукурузника — дуже хапалися, мем, усього десять хвилин мали, але — встигли, Богу дякувати, don’t worry, ma’am, — стояв, розпромiнений своїм звершенням, i чекав на похвалу, аж шкода було його розчаровувати: значить, багаж вiдправили, а мене нi? I стою я в аеропорту Dulles, у городi Вашiнгтонi, на пiвнiчноамериканському континентi, на планетi Земля, через праве плече дамська сумочка, в лiвiй руцi течка з комп’ютером, анi зубної щiтки, нi пари бiлизни, летить зараз десь над Атлантикою чоловiк, задля якого я все це затiяла, i ось це й є — єдина моя адреса: трохи прийшовши до тями, викуривши двi цигарки, перештампувала квиток — на Кеннедi: хай уже, раз таке дiло, Марк завтра зустрiчає там нас обох — нарiз‑но, якось уже здибаємось; потелефонувала вашiнгтон‑ським знайомим, що вiддавна кликали її в гостi, хоч, мабуть‑таки, не опiвночi, — драстуйте вам, оце ж я тут, у Dulles, дайте води напитися, бо так їсти хочу, що переночувати нiде, — от уже справдi, дослiвно; iз записаною на клаптику паперу адресою — it’s fifteen minutes drive, we’re waiting for you, уфф, спасибi, не без добрих людей свiт, — вiдчуваючи на вустах, од перевтоми, невiдлiпну посмiшку розумово вiдсталої дитини, потрюхикала на стоянку таксi, але й це ще був не кiнець: за кермом трапився маленький пакистанець, в чиїй твердiй, розкотистiй тарабарщинi не вiдразу вгадувалась англiйська, — смiливо рушивши в нiч, десь акурат на п’ятнадцятiй хвилинi вiн повернув до неї голову в тьмi автосалону, повiльно, як на шарнiрах, свiтло зустрiчних лiхтарень напливало й вiдринало, тiнями величезних невидимих риб, червоне табло лiчильника мерехтiло, мов кардiограма в покинутiй лiкарями операцiйнiй, — i спитав, чи знає вона дорогу, — перепрошую, але дорогу належиться знати таксистовi, нi?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
З/VI — 42 р. Два дні тому Н. категорично відмовилась іти зі мною до бургомістрату з приводу розлуки — вплив тіточок і тещі, що потім не зможе забрати з Києва своїх речей. От міщани, дріб’язкові людці, — просто підлота.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”
