1. Фонетичний процес у мовознавстві, при якому ненаголошені голосні [е], [и] та [і] після голосних або в початковій позиції слова набувають призвука [й] (йотованість), що призводить до утворення дифтонгів або дифтонгоподібних сполук (наприклад, у вимові [йе], [йи], [йі]).
2. У історичній граматиці — процес зміни певних приголосних звуків (зокрема, зубних [д’], [з’], [т’], [с’], [л’], [н’] та губних) в м’якопіднебінні або шиплячі під впливом наступного голосного переднього ряду, що містив елемент [j] (йот), наприклад, зміна [д’] + [j] у [дж] або [дз’] + [j] у [дз’].