йно

1. це колоритний елемент української мови, який найчастіше зустрічається в західноукраїнських діалектах та класичній літературі
Вказує на час або обмеження.
Значення: «Тільки-но», «щойно», «лише».

2. (заст., діал.) Те саме, що «воно» — займенник третьої особи середнього роду однини.

Приклади:

Приклад 1:
«Въ та же лЂта, или преже или потомъ» — зачинає лїтописець своє оповіданнє, і вже самий сей початок для хронольоґії не обіцює нїчого доброго: його треба розуміти, очевидно, так, що декотрі з дальше описаних подїй стали ся перед що йно оповідженими подїями, декотрі по них. Попробуємо зміркувати.
— Михайло Грушевський, “Вибранні статті”