Щоранку Алекс подавала мені в ліжко одне яйце, зварене нам’яко, і велику склянку помаранчевого соку. Вона стежила за тим, щоб у палаці, який ми винаймали, не було протягів. — Андрухович Юрій, “Перверзія”
і тим, як це його зафіксувала Онуферкова свідомість, і споруджувала невидиму перегородку, котра заважала Ковжунові остаточно наблизитися до Дзиндри, що, звісно, це помічав, тільки з якихось вищих міркувань, недосяжних Онуферкові, або, як це собі на схилі життя пояснював Ковжун, просто шкодуючи загонистого хлопця й уділюючи йому дещицю часу на остаточний, виважений вибір, зволікав унедійснювати цю душевну перегородку, — але коли Ковжун постеріг, як із Дзиндриної долоні дзеркальце-яйце, котре, він, Онуферко, щойно тримав у пальцях, розкручується тим самим променем, що його він, Ковжун, бачив на Червоній горі і на мить навіть прочував у грудях, а потім, завмираючи, споглядав у Київських печерах, куди його тієї ж ночі водив Дзиндра, бож Онуферко відразу впізнав: чаша з Господньою кров’ю містила той самий, згорнений у яйце, шкаралуща якого з-під набіглої посередині вапняної бганки широко вилонювалася на боки жовтолистою чашею, Божественний промінь, час від часу уділюваний людству вищою силою, аби надихнути знедолених надією й світлом, перед котрим розвіюються сірчаним порохом залізобетонні щелепи зла, — він, Онуферко, тоді й відчув у собі ту блискавку: невже це сам Всевишній у подобі Дзиндри приходив на землю (ні, не сам, Його Онуферко відразу відчув би! чи, може, в ньому, Онуферкові, настільки притупилися почуття, наслідком тривалих душевних збурень, що він уже взагалі нічого не годен відчути? — Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Та знаю, що вояа, аби’ свого доказать, пiде й до чорта на обiд; тiлько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула… Омелько. Так що ж, що рябий! — Іван Карпенко-Карий, “Ivan Beztalanna”
А курка яйце знесе, а з яйця курчата, а курчата он у городi тридцять копiйок пара. — Іван Карпенко-Карий, “Ivan Beztalanna”
