яро

Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. — Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

— побачиш з iлюмiнатора захiд сонця над Атлантикою: воно падає стрiмко, на очах, вiдкидаючи вздовж овиду яро‑червону дорiжку, i хмарнi снiги сутенiють на вапняк, на гiрську породу в темних прожилках рiвчакiв, а вiдтак починають скресати, сiрими торосами в студених сталево‑синiх проталинах, тiльки там, де впало сонце, ще виднiється чiт‑ко окреслений острiвець жару, i вже напливає звiдусю‑ди морська мла, i лiтак входить у нiч, за яку годину протинаючи її з кiнця в кiнець, i от уже знову сiрiє в iлюмiнаторах, цим разом свiтаючи, — ти почуєш, як дихає планета — мов немовляче тiм’ячко, як близько там, у небi, до Бога, бо, знiмаючись з мiсця, виламуючись iз насидженої лунки, ми вiдкриваємося йому так само, як у мить народження або смертi, — i ти вирвешся, о, вiрю, знаю! — вирвешся з глухого тунелю, що ним, по‑дурному затявшись, прешся назустрiч своїй лiкарнi‑тюрмi‑лоботомiї (якого хрiна, що ви всi собi дозволяєте, хлопцi, чи розпач — не завелика розкiш для українцiв, уперше в цьому столiттi все‑таки надiлених реальним шансом на повноту життя?…), ти напишеш свої найкращi картини, i слава — справжня слава, та, якої жоден українець iще не мав, хiба Архипенко, — виведе тебе — першого з‑помiж нас — пiд слiпучий прожектор iсторiї, ти‑бо вартий бiльше, нiж їхнiй Шемякiн чи хочби й Нєiзвєстний, ти ж направду such a damned good painter, це тобi належиться по праву власна галерея на Сохо, десь вона мусить чекати на тебе, поки ти слiпаєш ночами в своїй злиденнiй майстереньцi без водогону, де тиньк сиплеться зi стелi на свiжi скульптури, до чого ж уїлася вже ця класична нацiональна безвихiдь — сил нема терпiти! — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

По хiднику пританцьовуючою ступою бреде негр у яро‑червонiй куртцi й синiй бейсбольнiй кепцi, сховавши руки в кишенi: похолоднiшало. Бо що є рабство, як не iнфiкованiсть страхом, — вона пiдсовує пiд лiкоть розгорнутого блокнота, напiвсписаного такого гатунку афоризмами, вiд яких — нi тепло, нi холодно, як у пiдручнику з формальної логiки. — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному мiсцi в яро-зелену драговину – то береги лiсового озера, що утворилося з лiсового струмка. Струмок той вибiгає з гущавини лiсу, впадає в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов витiкає i губиться в хащах. — Українка Леся, “Лісова пісня”

А гди пріихалъ Ярополкъ, хотячи поклонитися Владимерю, зне- нацка два Варяги мечами, на дверехъ стоячи, взяли подъ пазуху Яро– полка. И на томъ мѣстцу убылъ его Владимеръ и сѣлъ на великомъ a 66b Жиленко І. В.княженіи кіевскомъ и былъ самодержецъ всеа Русіи; взялъ же и жону за себе брата своего Ярополка Грекиню. — Невідомий автор, “Pizni Ukrayinski Zhitiia Sviatogo Kniazia Vol”