ярмарковий

“, та осiнь була осiнню ключiв, зроду‑звiку я, позбавлена власного дому, не тягала в сумочцi й по кишенях стiльки позичених ключiв нараз — здавалось, бряжчу ними на бiгу, мов ярмарковий коник, притягуючи до себе всi погляди, i, як i коника, вiд того хiба поривало весело заiржати, i коли ти в чужiй хатi грiв воду менi на купiль у двох здоровенних баняках, витягав опiвночi вiдро з невидимої, лиш плюскотом вгадної для мене криницi серед двору, а я стовбичила в дверях у халатику на голе тiло, не вiдчуваючи холоду, i потiм, защiпнувшись у ваннi, вгледiла в мильничцi ще вогке пiсля тебе мило, примоцьоване, твоїм звичаєм, шпетненько, сторцом — щоб стiкало, а моє завжди лежало плазом i квасилося в калюжцi, i я дивилась на те мило й була така по‑дурному щаслива, як бувало тiльки в дитинствi, бо тiльки там i був у мене дiм, я втомилася, любий, о, як я втомилася, єдине, чого менi тодi хотiлось, — щоб ти був поруч i намилював мене, але ти замкнув мене в тiй хатi на ключ, а сам погнав машину кудись у нiч по харчi — ай, йолки‑палки, та хрiн з ними, з харчами, чоловiче, скiльки того життя, скiльки тої любовi, щоб акуратненько краяти її ножиком на снiданок i вечерю!). “Скiльки разiв ти любив?” — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Ми кидали їм хлібні крихти, і вони, дзьобаючи одна одну, зчиняли голосний й безладний ярмарковий гармидер. Темнозелені скляні барильця у вигляді ведмедів та низенькі присадкуваті гранчасті чарки надавали столу старосвітського вигляду. — Домонтович В., “Доктор Серафікус”